Як стають дідусями.

Літав я тут з Чикаго в Денвер з двома товаришами, Дімою і Пашею. Обидва порівняно молоді хлопці, не набагато старше моїх доньок. Паша при цьому вельми крутий маркет-аналітик, а це передбачає володіння математичним апаратом потужністю приблизно в пів-Перельмана. І в шахи грає як пів-Каспарова. Навіть, за словами самого Паші, як дві третини Каспарова, якщо вважати по рейтингу. Але, як у всіх геніїв, контакт із зовнішнім світом у нього іноді іскрить.

Сіли в літак (мало не запізнилися, поки Паша купував суші, але це окрема історія). Паша з головою занурився в лептоп зі своїми таблицями, а ми з Дімою дістали електронні книжки. У мене Nook від Barnes & Noble (в Америці - друга за популярністю модель після Кіндл), у нього - якийсь рідкісний звір, мною раніше не бачений.

Я зацікавився:

- Що це в тебе?

- Покетбука Про. Старий, але вірний. А в тебе НУК?

- Так, НУК.

- Давно?

- Та ні, недавно.

- По-українськи читає?

- Так, без проблем.

На цьому розмова вичерпався, сидимо читаємо кожен своє. Раптом Паша виринає з надр лептопа і кидається потискувати мені руки зі словами:

- О, вітаю, вітаю! Що ж ти раніше мовчав? Це у якої з доньок?

- Паш, ти чого? На сонечку перегрівся? Так начебто вечір вже. Або суші були несвіжі?

- Ну ти ж сам Дімі тільки що сказав, що в тебе онук! І великий вже - по-українськи читає!