Ми живемо в приватному будинку, який охороняє величезний "кавказець". Собака, чемпіон, насправді дуже добра, любить дітей. Історія не про це. Моя тоді 3-х річна дочка гуляє по двору. Співає пісеньки, зайнята якимись лише йому відомими дуже важливими справами. Очиська блакитні, платтячко в рюшечках, золоті кучерики - коротше таке собі янголятко. Собака в цей час сідає, вивалює своє "господарство", щоб зробити необхідні гігієнічні процедури, вилизується коротше. Дочка помічає це, завмирає, пильно розглядає орган, і, нарешті, здивовано-захоплено голосно промовляє:

- Шарик! Ну ти справжній ЧОЛОВІК!

Я сповзла. Це в три-то року ми вже цінителі.